Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2014 року Справа № 922/3395/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівЄвсікова О.О. Гольцової Л.А. Кролевець О.А. (доповідач у справі)розглянувши касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської областіна рішення господарського суду Харківської області від 06.12.2013 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.02.2014 р. у справі № 922/3395/13 господарського суду Харківської областіза позовомЗаступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Харківській областідоПублічного акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій № 15"простягнення 19 449 756,11 грн.за участю представників:

прокуратури: Боднарчук В.М.

позивача: не з'явився

відповідача: Остренко В.А.

в с т а н о в и в :

Заступник прокурора Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Харківській області (надалі - "Інспекція") з позовом до Публічного акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій № 15" (надалі - "Завод") про стягнення 19 449 756,11 грн. збитків, заподіяних державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства, а саме засмічення земельної ділянки.

Позовні вимоги мотивовані нормами ст. ст. 17, 32, 33 Закону України "Про відходи", ст. ст. 35, 46 "Про охорону земель", ст. ст. 55, 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та положеннями "Методики визначення розміру шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства" (наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 27.10.1997 р. № 171 із змінами, внесеними Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 04.04.2007 р. № 149; надалі - "Методика № 171").

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.12.2013 р. (суддя Погорелова О.В.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що висновком проведеної у справі судової експертизи № 9147 від 30.10.2013 р. не встановлено засмічення та забруднення Заводом земельних ресурсів, передбачених Методикою № 171; відповідачем не нанесено шкоди внаслідок засмічення та забруднення земельних ресурсів; розмір шкоди відсутній. З огляду на дане суд дійшов висновку, що факт вчинення відповідачем правопорушення не доведено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.02.2014 р. (судді Бондаренко В.П., Ільїн О.В., Россолов В.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же мотивів. Також апеляційний суд дійшов висновку, що зазначені в акті обстеження предмети знаходяться не на відкритому ґрунті та не чинять і не можуть чинити забруднення навколишнього природного середовища, що виключає наявність необхідних фактів для розрахунку шкоди, завданої засміченням земельної ділянки.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, заступник прокурора Харківської області звернувся до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 06.12.2013 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.02.2014 р. у зв'язку з неправильним застосуванням судами норм матеріального і процесуального права, і прийняти нове рішення.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 1114 ГПК України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представників прокуратури та відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією 13 - 26.11.2012 р. було проведено перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства Заводом, за результатами якої складено відповідний Акт № 956/09-18.

Під час проведення перевірки на території Заводу було виявлено засмічення земельної ділянки відходами будівництва, гуми, металобрухту, твердих відходів, скловати, що є порушенням ст. 55 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 17 Закону України "Про відходи", ст. ст. 35, 46 Закону України "Про охорону земель".

З метою усунення вказаних порушень природоохоронного законодавства Інспекцією внесено відповідачу Припис № 02-25-127 від 29.11.2012 р.

Крім того, Інспекцією 04.12.2013 р. винесено Постанову № 02-26-342 про накладення адміністративного стягнення (штрафу) на директора Заводу Остренка В.А.

На підставі Акту перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства у відповідності з положеннями Методики № 171, позивачем здійснено розрахунок розміру збитків, заподіяних відповідачем державі внаслідок засмічення земельної ділянки відходами будівництва, гуми, металобрухту, твердих відходів, скловати, який дорівнює 19 449 756,11 грн.

Колегія суддів оцінює висновки судів як необґрунтовані з огляду на наступне.

Статтею 96 Земельного кодексу України на землекористувачів покладено обов'язок додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля.

Так, відповідно до ст. 35 Закону України "Про охорону земель" власники і землекористувачі при здійсненні господарської діяльності зобов'язані, зокрема, дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України, проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не завдають шкідливого впливу на стан земель та родючість ґрунтів, забезпечувати захист земель, у тому числі, від засмічення.

Незважаючи на приписи вказаних норм, вирішуючи спір у справі, суди обох інстанцій не дослідили прав та обов'язків відповідача щодо земельної ділянки, засміченням промисловими відходами якої державі завдано шкоди, не з'ясували, на якій правовій підставі Завод користувався земельною ділянкою, та не встановили її розмір.

Будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення, є відходами згідно з ст. 1 Закону України "Про відходи".

Вимоги щодо зберігання та видалення відходів встановлено статтею 33 Закону України "Про відходи". Так, згідно з приписами ч. 4 ст. 33 Закону України "Про відходи" зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства, за наявності спеціальних дозволів, у яких визначені види та кількість відходів, загальні технічні вимоги, заходи безпеки, відомості щодо утворення, призначення, методів оброблення відповідно до встановлених лімітів та умови їх зберігання.

Відповідно до ч. 7 ст. 33 Закону України "Про відходи" забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів у тому числі побутових у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, на територіях природно-заповідного фонду, на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, в межах водоохоронних зон та зон санітарної охорони водних об'єктів, у інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людини. Захоронення відходів у надрах допускається у виняткових випадках за результатами спеціальних досліджень з дотриманням стандартів, норм і правил, передбачених законодавством України.

Частиною 2 статті 46 Закону України "Про охорону земель" на підприємства, установи, організації, а також громадян, діяльність яких пов'язана з накопиченням відходів, покладено обов'язок забезпечувати своєчасне вивезення відходів на спеціальні об'єкти, що використовуються для їх збирання, зберігання, оброблення, утилізації, видалення, знешкодження і захоронення.

Заборону ведення будь-якої господарської діяльності, пов'язаної з утворенням відходів, без одержання від спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів закріплено нормами ст. 32 Закону України "Про відходи".

Несанкціоноване скидання і розміщення відходів заборонено (ст. 33 Закону України "Про відходи"). Недопущення зберігання та видалення відходів у несанкціонованих місцях чи об'єктах віднесено п. з) ч. 1 ст. 17 Закону України "Про відходи" до обов'язків суб'єктів господарської діяльності у сфері поводження з відходами.

Стаття 43 Закону України "Про відходи" закріплює, що підприємства, установи, організації та громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про відходи, в порядку і розмірах, встановлених законодавством України.

Згідно з ст. 56 Закону України "Про охорону земель" юридичні і фізичні особи, винні в порушенні законодавства України про охорону земель, несуть відповідальність згідно із законом. Застосування заходів дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від відшкодування шкоди, заподіяної земельним ресурсам. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства України про охорону земель, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

У відповідності до приписів статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди визначено у статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою для звернення прокурора з позовом стало вчинення Заводом правопорушення, зафіксованого складеним Інспекцією Актом перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства № 956/09-18. Заявлену до стягнення з відповідача суму збитків розраховано із застосуванням положень Методики № 171.

У відповідності до п. 3.2. Методики № 171 землі вважаються засміченими, якщо на відкритому ґрунті наявні сторонні предмети і матеріали, сміття без відповідних дозволів, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища.

Факти забруднення (засмічення) земель, згідно з п. 3.3 Методики № 171, встановлюються уповноваженими особами, які здійснюють державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства шляхом оформлення актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт засмічення земель.

Проте, господарські суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позовних вимог з посиланням на висновок судової експертизи № 9147 від 30.10.2013 р., виходили з того, що засмічення та забруднення Заводом земельних ресурсів, передбачених Методикою № 171, не встановлено, а тому відповідачем не нанесено шкоди внаслідок засмічення та забруднення земельних ресурсів.

Колегія суддів вважає такі доводи безпідставними, оскільки вони не спростовують самого факту порушення відповідачем вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, яке було зафіксоване складеним Інспекцією Актом перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства № 956/09-18, його способу та наслідків.

Також колегія суддів зазначає, що апеляційний господарський суд припустився порушень норм процесуального права. Так апеляційним судом надано оцінку Акту перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства № 956/09-18 та зазначено про відсутність у ньому даних щодо документів, які б підтверджували висновок про розміщення відповідачем сторонніх предметів на відкритому ґрунті. Проте, доказів скасування даного акту в установленому законом порядку матеріали справи не містять.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що порушення контролюючим органом приписів Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" щодо проведення перевірки не є безумовною підставою вважати, що відповідач підлягає звільненню від відповідальності за встановлений факт правопорушення, який не спростовано.

Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі ст. 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Однак, господарськими судами, всупереч приписам ст. 43 ГПК України, не досліджено наявну в матеріалах справи постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.04.2013 р., залишену без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2013 р., у справі № 2а-820/1543/13-а за позовом Заводу до Інспекції.

Пунктом 3 частини 1 статті 1119 ГПК України передбачено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Наведене свідчить, що винесені судові акти підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір у відповідності з обставинами справи і вимогами закону.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 06.12.2013 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.02.2014 р. у справі № 922/3395/13 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області в іншому складі суду.

Головуючий суддяО. Євсіков СуддіЛ. Гольцова О. Кролевець